#8 — знімання в Петриківці
Знімання на локації «село Мала Петриківка» завершились.
Це був плідний та насичений подіями тиждень.
Він продемонстрував наскільки гарно можуть працювати люди, коли вони є членами однієї команди.
Наскільки теплі відносини можуть скластися між акторами, яких розділяє майже 60 років різниці у віці.
Наскільки швидко юні актори здатні зануритись у знімальний процес та цілком віддатися йому.
Від’їзд та прибуття
18 липня частина команди Mediagroup 8 поїхала до села «Мала Петриківка», щоб відвезти знімальне обладнання, розкласти його та взагалі підготувати локацію до зйомок. Роботи було багато.
Наступного дня приїхала решта команди та акторський склад фільму.
Уся наша гвардія «розбила табір» у садибі під назвою «Миколин Хутір». Місце дуже мальовниче та автентичне. Майже гектар землі, зорані поля, фруктові сади, худоба у стійлах, білосніжні глиняні хатки з Петриківським розписом на стінах.
Маленькі актори жили в номері з усіма зручностями, а ось дорослим довелося спати на тюках з соломою.
Якщо акторам і було незручно, вони не скаржились, а відносились до ситуації зі стоїцизмом та гумором.
Діти та тварини – що може бути страшніше на знімальному майданчику?
Як ви вже знаєте з минулих продакшн-щоденників, головні ролі у фільмі грають діти віком від 11 до 13 років.
А серед кіномитців, напевно, нема тих, хто не розділяв би думки: «На знімальному майданчику найважче доводиться з дітьми та тваринами. І з першими, і з другими проблем в роботі не оберешся».
Нам «пощастило». Акторами в нас були, як діти, так і тварини.
До речі про тваринок. Для знімання нам було вкрай важливо, щоб в кадрі на колінах в актора сиділа кішка. Але у садибі «Миколин Хутір» не знайшлося жодної домашньої кішки, яка б жадала опанувати акторську професію.
Усі тваринки виявилися зовсім дикими. І лише після двох годин запевнянь та парочки з’їдених сирників, одна з представниць котячого племені все ж таки погодилась трохи попозувати в кадрі.
А ось с дітьми ніяких проблем не виникло. Вони пліч-о-пліч з дорослими акторами працювали день за днем та стійко виносили усі труднощі знімального процесу. Ніяких конфліктів, ніяких непорозумінь, ніяких образ чи капризів.
Чи то нам так пощастило, чи діти в нас були якісь особливі – не знаємо. Але, чесно кажучи, спочатку ми трохи побоювалися. Все ж таки досвіду виїзних багатоденних знімань за участю дітей в нас ще не було. Проте, хвилювання виявились даремними.
Діти робили все, щоб знімальний процес пройшов якомога краще. Танцювали у парких костюмах у літню спеку. Їздили туди-сюди на велосипедах. Сиділи годину за годиною у тісному приміщенні зі стислим повітрям та під жаром галогенних пристроїв. Самовіддано знищували їстівний реквізит дубль за дублем, та засиджувались до вечора, коли було потрібно. Словом працювали як справжні актори. Та за весь час жодного нарікання, жодної скарги. Молодці.
Місцеві жителі
За ладом у садибі «Миколин Хутір» слідкувала сім’я, члени якої дуже допомогли нам під час зйомок.
Вони надавали нам увесь необхідний реквізит, який ми не взяли із собою, провели майстер-класи та міні-лекції для наших акторів, брали участь у зніманнях.
А ще у фільмі знялась одна неймовірна літня жіночка, на ім’я Любов Колос. Вона жила неподалік від нас та погодилась на пару днів стати кіноактрисою.
І як же блискуче та самовіддано вона зіграла роль Степанівни. І це, не маючи жодного акторського досвіду. Навіть не так. Вона не грала роль, а просто була у кадрі сама собою.
І саме цей живий фольклор та народний гумор надали епізодам щирості та правдоподібності. Після кожної сцени весь акторський склад волав нашій Степанівні «Браво» та буйно аплодував.
Труднощі та проблеми, куди ж без них
Під час знімань виникали в нас і труднощі, і проблеми, і несподіванки.
Наприклад, труднощі технічного характеру. Виявилось, що поблизу нашої локації розташований аеродром. Таке сусідство погрожувало появою перешкод відео та аудіосигналу.
Саме так і сталося. Наші радіопетлички та квадрокоптери працювали з несправностями.
Іноді ми були змушені перезнімати дубль не через те, що хтось з акторів погано зіграв, а через дивне поводження техніки.
Давав про себе знати і брак часу.
В ідеалі, знімання цих епізодів потребувало втричі більше часу. Тільки так можна було б дочекатися потрібної погоди, чи знімати у запланований час протягом дня. А не проводити зйомку ранкових чи вечірніх сцен вдень, як це було в нас.
Але маємо те, що маємо. Ми відштовхувалися від тих матеріальних та часових ресурсів, які в нас були. І зуміли за тиждень відзняти десь 8-9 хвилин корисного матеріалу. А це, враховуючи в яких обставинах ми працювали, результат непоганий.
До основного знімального періода, який пройде у дитячому таборі, залишається лише тиждень. За цей час нам потрібно ще стільки всього зробити. Докупити та дошити костюми, зібрати реквізит, підготувати до знімань локацію, укомплектувати обладнання, переїхати, створити детальний знімальний розклад.
Тож будемо тримати Вас у курсі подій. Надалі чекає багато цікавого.
